Як відомо, з перших днів війни Мін’юст закрив доступ до більшої частини державних реєстрів. Таке рішення 100% є виправданим, але, водночас, без повноцінного функціонування реєстрів проведення операцій купівлі-продажу нерухомого майна на території України з дотриманням усіх законодавчо визначених вимог просто НЕМОЖЛИВЕ.
На даний час, незважаючи на складнощі, операції у сфері нерухомості хоча й не масово, але все ж таки проводяться. Для цього використовують різноманітні механізми, такі як: видача довіреності, складання заповіту, укладання довгострокової оренди з правом викупу, або попередніх договорів купівлі-продажу.
ОДНАК без доступу до реєстрів використання таких механізмів є надзвичайно ризикованим, ОСКІЛЬКИ за таких обставин контрагенти не мають можливості перевірити, кому на момент продажу належить право власності, чи має право особа розпоряджатися майном, чи існують обтяження на нерухоме майно, чи є відкриті судові справи, виконавчі провадження тощо…
Які існують ризики?
Недодержання законодавчих вимог щодо нотаріального посвідчення договорів та їх державної реєстрації може стати в майбутньому підставою для визнання їх НЕУКЛАДЕНИМИ, тому що недобросовісний продавець може укласти подібні договори з іншими покупцями на одне й те саме майно;
Видача Генеральної довіреності також є суттєвим ризиком, оскільки вона може бути відкликана в будь-який момент. Те саме стосується й заповітів (заповідач має право змінити заповіт у будь-який момент, і саме остання його версія буде чинною);
Правочин, вчинений під дією тяжких обставин і укладений на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом НЕДІЙСНИМ незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Доведення тяжких обставин може значно спроститися під час війни і недобросовісні продавці можуть скористатися цим.
Тому, якщо немає нагальної потреби у придбанні житла, краще зачекати відновлення доступу до державних реєстрів.